В перші дні війни я майже нічого не писав.
Потім потроху почав десь щось коментувати, ретвітити та лайкати. Але не так щоб багато. І якось виважено, більш обачливо. На довоєнний рівнь я так і не повернувся.
Мені майже завжди є що сказати, але чи є моя думка справді важливою? Думаю, що краще писати менше, але якісніше.
Ну і ще. Уника́ю писати критику в адресу влади. Хіба що пре якась люта, екстраординарна дичина, яку треба негайно виправляти. Але зазвичай (коли дичина не екстраордина́рна, а звичайна, типова) я таки мовчу́. Краще я залишу свої чорні думки при собі.
Може, потім поговоримо. А може й ні.