Летить блєді́на.
Оновлення: відбі́й повітряної блєді́ни. Користуючись нагодою, хочу висказатися на популярну тему «не нехтуйте сигналами тривоги».
Серед друзів і знайомих десь у соцмережах розповсюджена приблизно така точка зору: йти в укриття під час повітряної тривоги — це як пристіба́ти пасок безпеки в авто. Не пристіба́тися, як і не йти в укриття, значить свідомо наража́ти себе на небезпеку. От у Ізраїлі всі дисципліно́вано ходять в укриття, а наші люди під час повітряної тривоги по вулицях шве́ндяють!
Посилання на конкретні пости у FB цього разу давати не буду; не хочу ні до кого персонально дойо́буватися. Але дещо прокоменту́ю.
- Пристібну́тися паском безпеки в автомобілі — це буквально питання секунд.
- Пасок безпеки входить в обов’язкову комплектацію всіх автомобілів з 1970-х.
- Більшості пасажирів пасок ніяк не заважає; ну хіба що деякі дівчата, щедро обдаровані природою, відчувають деяку незручність та необхідність відрегулювати пасок по висоті.
- Використання паску́ безпеки не перешкоджає руху автомобілю. Власне, пасок безпеки створено для захисту водія і пасажирів саме під час руху.
Але з укриття́ми все не так.
- У нас не Ізраїль, укриттів немає. Я з заздрістю читаю в новинах історії, що десь якісь розумні, свідомі і дружні сусіди обладнали собі підвал, зробили з нього декілька виходів, натаска́ли старих меблів, зробили лави, підтримують запас води, провели інтернет. Наш підвал тупо закритий на ключ. До найближчого підземного переходу півкіломе́три. До метро кілометр.
- Користування укриття́м вимагає, буквально, все кинути. Ви вдома варите борщ? Вимика́йте плиту і йдіть в укриття. Ви снідаєте у кафе? Кидайте вашу їжу, тіка́йте.
Оновлення 10:42. Знову летить блєді́на. Окей, цього разу так вийшло, що я хутко (менше ніж за дві хвилини) спустився в метро. Але зазвичай я так не роблю.
ЩО ДАЛІ?
- Що робити в укрітті́? Хто взяв ноут, може (іноді може) спробувати продовжити робити свої справи. Теоретично. Практично я не можу нормально користуватися ноутом тривалий час без ергономі́чного робочого місця, бо мій хребет і мої коліна рішуче протесту́ють.
- Всім іншим (хто вари́в борщ, хто дивився телевізор, хто лежав на дивані, хто гуляв з собакою) треба припинити свою діяльність і чекати. Чекати невизначено довго. Чекати в метро, в підземному переході, в підвалі. Посеред йобаного ніде.
Ніт, це все зовсім не схоже не пасок безпеки. Ціна питання різна. Ціна не в тому сенсі, що з людиною може трапитися в результаті ДТП або прильоту; різна ціна зусиль, що вимагається від громадян щоразу, під час кожної поїздки чи під час кожної тривоги. Я стою в метро і тримаю в руках ноут, мені все незручно, я хочу десь сісти, я хочу знайти 220, я хочу WiFi. Як надовго вистачить мого терпіння?
А суворі заклики влади «не нехтуйте» це, на жаль, лише перекладання відповідальності на потенційних жертв.
Оновлення 23:05. Знову. Сука. Блєді́на, лети нахуй.