Осінь — моя найулюбленіша пора року. І вона почалася вчора. Так, у моєму сприйнятті осінь починається не у вересні, а ще з серпня.
Рання осінь, це для мене те, що інші люди називають кінцем літа. Дощі та хмари, приємна прохолода вечорами, запах яблук, дим костра́. Дерева та трава ще зелені. Ще будуть окремі шалено спекотні дні, та осінь вже тут, вже чутно різницю. А ще зудить відчуття, що ніби проїба́в літо, що треба кудись бігти, десь якось терміново відпочивати, купатися, смажити шашлики, наче без цього літо пройшло даремно.
Багато хто любить середину осені, коли все золоте, сухе, чисте, коли можна шаруді́ти купами листя. Підсвідомість знає, що врожай вже зібрано. Вже ніхто ніку́ди не поспішає. «Теплий клітчатий плед». Кафе і бари переповнені. Пікніки, глінтве́йни, чай з лимоном, кава з корицею, зручне́ крісло на балконі, час ранніх вечорів та довгих розмов. Це чудова пора року, цю осінь всі люблять, і я теж обожнюю жовтень.
Пізня осінь, чорна, мокра, з сильними вітрами і затяжними дощами, з оголеними деревами без листя, але до першого снігу — це вишукане задоволення для рідкісних гурма́нів. Можливо, це найсуво́ріша пора року. Для мене найсуворішим є липень, оті дні, коли плавиться асфальт. Натомість листопад я люблю, я бачу в ньому чудовий момент остаточної прозорості, темної ясності, фінал щорічного життєвого циклу, згасання дня і прихід ночі.
Люблю осінь.