Мене дещо виморо́жує, коли під час тривоги я бачу як люди стоять біля входу в метро.
До тих людей, які просто йдуть по своїх справах, у мене питань нема зовсім. Кожен має право ігнорувати повітряну тривогу. Кожен відповідає сам за се́бе.
Але люди, які прийшли́ до метро й стоять біля входу — вони, можливо, ставляться до повітряних тривог більш відповідально. Ймовірно, вони приходять до укриття, бо не хочуть загинути.
Я не знаю, що у цих людей у голові, але можу зробити деяке припущення: можливо, вони думають «як побачу, що щось летить, то одразу піду до укриття».
Проблема у тому, що ракету майже неможливо вчасно побачити і зовсім неможливо вчасно почути. Коли вона пролітає над головою, то її видно всього секунду чи півтори. Коли прильо́т, то це завжди виглядає як грім з ясного неба. Щойно було ніхуя, і тут раптом як хуйне́.
Навіть дозвукові́ ракети наближаються настільки швидко, що почути їх заздалегідь просто не вийде. Сверхзвукові в принципі почути можна тільки постфа́ктум, тільки коли вони вже пролетіли.
Є одне виключення: мопеди. Їх дійсно добре чутно, принаймні вночі. І вони відносно повільні. А все інше дуже швидке.
Тож краще під час повітряної тривоги перебувати в укритті, а не на порозі укриття.