Один з моїх кошмарів дуже красивий і науково-фантастичиний. І, що нетипово, він достатньо логічний, тож про нього можна щось розповісти.
Я уявляю себе в якомусь уламку космічного апарату, де мені треба написати програму керування двигунами, щоб повернутися на планету Земля. («В полоні у Вести» на стероїдах). У цьому кошмарі, як і в реальному житті, я маю дуже обмежені знання про астрономію. Теоретично умова цього сюжету дає якийсь шанс вижити (задача має рішення) (начебто), але з реалізацією є великі проблеми.
Домінуюча думка така: «проїбав — убило», будь-які помилки в моїй програмі будуть фатальні та призведуть до загибелі в далекому космосі («Експансія»). Другого шансу не буде, пального мало, кисню мало. Зв’язку вочевидь нема («Марсіанін») — мушу покладатися лише на себе. Треба робити якісь дослідження, припущення, розрахунки, хоча і за допомогою комп’ютера. Є редактор, є компілятор, нема потрібного спеціалізованого софта для навігації та керування системою життєзабезпечення. Щось я вмію, щось я знаю, але не настільки добре як хотілося б. Та яке «добре», я ж дурко. І це все, власне, і є кошмар. Я боюся помилитися. Як сон про екзамен, тільки набагато гірше.
Є морський аналог цього кошмару, він темніший і не настільки драматичний. Він не про парусник посеред Тихого океану, він про дизельну субмарину. Взагалі не знаю, що там робити.
Щось мені не спиться.