Вчора я написав пост у твітері про своє відношення до «Телебачення Торонто».
Хочу публічно оголосити, що цього тижня я відписався від «Телебачення Торонто» і що віднині більше не хочу дивитись Майкла Щура.
У останньому випуску Щур під звуки «п’яного оркестру» чітко і ясно став на бік зеленої наволочі.
Творчіх успіхів, #недорогенькі.
Чому я це написав? Бо не хочу мовчати.
Я подивився останній випуск шоу «Ґрати-песик-дужка-гривня» і він мені дуже сильно не сподобався. Настільки не сподобався, що мені стало відразно за всі попередні моменти, коли інші випуски мені подобалися і коли я їх поширював, і я відчуваю відповідальність за всі попередні лайки.
Тож я ясно і чітко хочу публічно оголосити свою позицію. Не просто поставити дізлайк чи мовчки відписатися, а явно заявити позицію, бо саме зараз я вбачаю в цьому деякий «водорозділ». Так, і раніше, принаймні всі ці два роки Щур лив надто багато лайна на Порошенка, а до Зеленського ставився недостатньо критично. Але останнього разу кількість перейшла у якість.
Це було вчора.
Сьогодні я мав невеличку дискусію у приватній розмові, і йшлося про плівки Медведчука, про розслідування Бігуса та все таке ішне. Мій друг писав, що все це «така сама реальність, як дощ». І саме цьому я хочу присв’ятити цей текст.
Реальність
Реальність існує об’єктивно і незалежно від нашого ставлення до неї. І наша реальність така: 73% виборців проголосували за Зеленського у другому турі. Кажуть, що багато виборців і досі його підтримує, попри числені зашквари.
Чому все так? Тому що телевізор. Cаме телевізор зробив з Зеленського «бубочку», а з Порошенка «баригу».
Факти
Звісно, що плівки існують, принаймні як історія в новинах, як предмет обговорення якихось людей, Венедиктової, Луценка чи Щура. Тобто, як медіа-феномен.
На мою особисту думку, самі по собі плівки не доводять нічого. Якась людина з голосом, схожим на Медведчука, щось каже за невідомих обставин. Кому і коли він це казав, у розмові з ким? Чому він це казав? Чому він казав саме це? Для чого казав, з якою метою? Чи казав він у той момент правду, чи помилявся, чи свідомо пиздів? А може, справжній Медведчук зараз сидить у своєму палаці під домашнім арештом і терміново надиктовує нові матеріали?
Інтерпретація фактів — це до журналістів.
Медіапиздота
У медіа-реальності немає питаннь, скільки коштує телестудія, хто трохи по-дєбільному написав текст, хто ставив освітлення і хто змонтує відзнятий матеріал. Є лише те, що треба озвучити: вбивав Порошенко свого брата чи ні?
Здавалося б, після історії «про Свинарчуків» до пана Бігуса кожен притомний журналіст має ставитись як до прокаженого. Або принаймні як до Шарія. Ми ж не будемо обговорювати, що там Шарій кукарікає?
Що насправді я вважаю важливим
Важливим є те, що у нас президент Зеленський і тому нам пизда.
Важливим для ЗМІ є піднята тема, а не висновки. Глядач може критично сприйняти висновки, але на саму тему точно зверне увагу, запам’ятає цей дискурс і не запам’ятає медіакілера, що вкинув цей дискурс.
Кожного разу, коли журналіст відкриває рота і питає у камери: чи збагатився Порошенко у 82 рази, чи ні? — кожного разу журналіст робить це чомусь або для чогось. Вибір теми може бути випадковий у мене в твітері або у приватній розмові. Вибір теми для сюжету у ЗМІ, який є результатом праці багатьох людей, ніколи не буває випадковим.
Так, до Порошенка справді були питання. Числені серйозні питання. Я б хотів, щоб Порошенко їх почув і щось змінив у своїй політиці. Та у результаті зусиль ЗМІ, після всих вкидів, всієї брехні та маніпуляцій люди легко і невимушено віддали свій голос за блазня, до якого вже зовсім нема питань.
Тож робіть висновки, для чого все це.