В мене не все в порядку з головою. Трохи дах їде. Складно це описати словами, та я спробую.
Іноді я дивлюся на щось повсякденне і думаю, якеє воно все є дивне, наче як незнайо́ме, наче незрозумі́ле. Наче я інопланетянин і вперше щось такеє бачу. Дивлюся на знайомі предмети навколо і, хоча вони знайомі, я як би трохи їх не впізнаю́. Дивлюся сам на себе і думаю, яка ж це незгра́бна і загадкова конструкція з м’яса й кісток.
Раціональне світосприйняття, здається, таке як завжди. А от емоції, що змушують мене щось робити, внутрішні пружини моєї мотивації — з емоціями все шкереберть. В моїй голові булькають страх та злість, та ще щось таке, чому не знаю назви.
Я ззовні повільний і ліни́вий. А десь всередині кипить лава, що не надходить виходу через дії.
Оновлено 16 липня: прочитав про стан Jamais vu, протилежність déjà vu. Можливо, це воно.