(Обережно, саморобна філософія).
Розумні люди давни́м-давно написали уйму книг по філософії, психології та всьому такому. Я тупий і ліни́вий, нічого тако́го не читав, але про щось таке́є іноді думаю.
Людські прагнення можна розділити на 1) бажання уникнути чогось неприємного та 2) бажання досягти щось приємне. (Іноді одночасно і те, і інше). Поки логі́чно?
«Щось приємне», чого ми прагнемо, може бути функцією безпосереднього сприйняття (секс, їжа, наркотики, інші приємні відчуття) або чимось таким опосередко́ваним, напіввіртуа́льним, що є у нас в голові. (Або одночасно і те, і інше).
Тобто якось так: з’їсти цуке́рку — можна отримати просте фізіологічне задоволення (дофамін чи що) тут і зараз. Не з’їсти цуке́рку — можна отримати деяке більш витончене задоволення від власної думки (наприклад) про власну силу волі і про те, як можна сху́днути до наступного літа. У кожної людини свої смаки, свої вагові коефіцієнти різних відчуттів.
(Писав цей текст з мобі́лки у темряві. На цьому місці дали світло, тож я зробив пост, а потім пішов продовжувати писати далі на нормальній клавіатурі).
Так, далі. Я не знаю, як правильно називається ота фігня про приємні відчуття від власних думок, що оцінюють наші вчинки. Але я так собі уявляю, що воно більш-менш схожим чином працює у всіх людей. Наприклад, схвалення рефере́нтної групи однаково працює для гопників та для нобелевських лауреатів. (Або уявне схвалення: що б вони на це сказали?) Тільки рефере́нтні групи у них різні.
Пропущу очевидні речі про те, що одна дія може призводити до великого буке́ту різних наслідків, як приємних, так і неприємних. Про те, що той «букет наслідків» ще й може бути нерівномірно розпоро́шений у часі (приємно зараз + неприємно потім). Про те, що одні й ті ж самі дії стосуються як низькорі́вневих, фізіологічних відчуттів та ще якихось високорі́вневих функцій свідомості. Про зміни сприйняття у часі (чого ж я більше хочу саме сьогодні). Про складний каска́дний зв’язок між різними прагненнями. Про реку́рсію, врешті-решт, бо всяке прийняття рішень дає додаткові «відлуння» і зміни коефіціе́нтів у сприйнятті. Про те, що все те саме стосується і негативних відчуттів і негативних оцінок. (У всього цього мають бути якісь назви в вумних книжках, які я не читав, ха-ха).
Але я сьогодні зами́слився ось про що. Вся ця дури́стіка працює лише у межах моделей, які ми використовуємо для сприйняття зовнішнього світу. Якщо я знаю про зв’язок між цуке́ркою та зайвою вагою (а також прагну цю зайву вагу прибрати), то я можу відчувати задоволення від «не-споживання». А якщо цей зв’язок мені невідомий, то «не-споживання» не приносить хоча б якогось задоволення.
Має бути певна модель реальності (вони нами будуються постійно і несвідомо). В рамках даної моделі деяка дія оцінюється як дещо позитивне. Тоді така дія є бажаною і людина прагне її виконати. Ну, або обрати найбільш бажану дію з можливих і прагнути виконати саме її.
Гопнік нобелевський лауреат щось собі уявляє, що скажуть авторитетні пацани на районі найвидатніші вчені, колеги й конкуренти на ті чи інші його дії. Хоба!
А що як не уявляє?
Що як наша модель реальності деякий час працювала, а потім вийшла з ладу і ми це вже знаємо? Замість адекватної мапи реальності, на яку ми звикли покладатися, лише білий аркуш з написом «Here There Be Dragons».
Коли світ стає непередбачуваним (або коли немає сил думати), складні віртуальні функції перестають давати корисний результат, повертають NaN плюс-мінус нескінченність. А поки одні функції ділять на нуль, інші (прості́ші) отримують значну перевагу.
Типу як, люди «заїда́ють стрес», бо смачна їжа поруч є тут і зараз, а смачних думок у голові нема. Бо не придумали нічого кращого. Бо так простіше.
Також очевидним є і те, як цього уникнути: замість старих, непрацюючих моделей треба побудувати нові. Вони самі буду́ються, коли людина подумки оглядає все навколо. Треба уважно розглянути ситуацію, ухопи́ти важливі деталі і дати час на формування нашого уявлення про те, що відбувається. Спілкування з іншими людськими істотами (навіть одностороннє) теж допомагає у побудові нових моделей реальності. І після всього цього, можливо, у людини в приорите́ті з’являться більш складні варіанти дій і довший горизонт планування.
Така от хрінь.
(Цей пост був написаний під впливом нерегулярних відключень світла, через які я не знаю, що і коли мені робити і навіщо воно все).